Нарешті... Нарешті… Нарешті…
Нарешті збулась моя давня мрія! Нарешті відбувся концерт Пола в Києві на Майдані! Я бачив його! Я бачив його з 10 метрів, стоячи в другому людському ряду в першій фан-зоні біля самої велетенської сцени, освітленої безліччю кружляючих прожекторів. Це незабутньо. Отже, історія така…
Десь на початку травня мій тато показав мені газету Бульвар Гордона, в якій було оголошення, що в Україну приїздить МакКартні і це буде концерт в Києві на Європейській площі (Ха! Це тоді так думалось!). Його запрошує Віктор Пінчук, бізнесмен і меценат, який протягом 4 років вів переговори з сером Полом та його менеджерами про цей концерт. Мені запам’яталось зі статті, що Пінчук є бітломаном з дитинства і дуже полюбляє співати бітлівські пісні.
Відтоді я почав обернений відлік часу. Дні тяглися дуже повільно. В той час я здавав екзамени, працював, робив щоденну роботу, програмував «Наш Клас». До 20 травня я думав мало про концерт. Я просто дав собі установку, що 14 червня я буду в Києві на майдані і буду дивитись Пола МакКартні. І ось настало 20 травня, коли подзвонив тато. Цей дзвінок завів невимушено у мене двигун.
Тато дзвонив, щоб сказати про запрошення, яке прийшло для мене на вечір випускників. Він має відбутись 14 червня. Стоп. 14 червня. Що буде 14 червня? «Ні, тату, пролітає зустріч. В мене 14 червня пройде на Майдані – концерт Пола МакКартні». Тато засміявся. «Зрозуміло» -- сказав він.
Я в той же день знайшов сайт beatlesinmylife.org.ua , якому оголосили конкурс: написати правдиву історію про Бітлз в моєму житті, або зробити переклад якоїсь пісні (зрозуміло, Бітлз) та розмістити на сайті. Відберуть п’ять кращих історій та пісень і їх автори отримають перепустку до фан-зони.
Отже, я з того дня загорівся. Я дуже хотів цю перепустку. Я написав історію і зробив переклад пісні “We Can Work It Out” та відправив їх 31 травня на сайт. По рейтингу вони набрали десь 21 відсоток. Я також голосував декілька разів за цю пісню, сподіваючись що вона буде на концерті. Протягом тижня я заходив на сайт, читаючи чужі історії та переклади пісень. Моя не була серед перших в рейтингу, але і не пасла задніх. Десь по середині. Якщо сайт ще не закрили, то можна почитати.
В понеділок, тиждень тому назад, я побачив оголошення про проект П’ятий Бітл, який організовували Радіо Клуб 104,5 і фан-клуб Beatles.ua зі Львова. Розігрувались перепустки у фан-зону. В понеділок ввечері я подзвонив в Радіо-Клуб і DJ (пізніше я зрозумів, що це був Кіріл) сказав, що конкурс завтра в 11.50, 12.50, 14.50, 15.50. Протягом чотирьох наступних днів до п’ятниці.
У вівторок я взяв у шефа приймач, налаштував на Радіо-клуб і став чекати конкурсу. До 11.50 я вже аж трусився. Світлана оголосила конкурс, і я подзвонив. Гудки йшли, ніхто не брав трубку. Гудки закінчились. Повторний дзвінок. Гудки. Хтось бере трубку. «Ало» -- знайомий голос. Вона взяла трубку – я додзвонився. Ведуча розказала правила: 4 питання на «так», або «ні». В ефірі я відповів правильно на всі запитання за 26 секунд. О 12.50 хтось відповів за 23 секунди, але одна відповідь не була вірною. О 14.50 ще хтось відповів за менший час, але теж щось не було вірно. Я з тремтінням чекав. О 15.50 подзвонив Юра і відповів все за 21 секунду. Я програв. Це було дуже тяжко… Перемога була майже в моїх руках… Ввечері того ж дня я ледве зібрав сили для запису “Blackbird” та “Yesterday”. Альоні, що мені підспівувала, я пообіцяв, що якщо виграю наступного дня то візьму її з собою.
На другий день я знову подзвонив. Цього разу о 12.50. Попередня слухачка не вірно дала одну відповідь. Фактично це означало програш. Дозвонився. Ведуча згадала мій голос: «Ви вже брали участь? - Так, вчора перший раз. - Ви знаєте, нам директор не дозволяє, щоб одні і ті ж брали участь. Давайте дамо можливість іншим пограти. А з вами як-небудь іншим разом». Я посміхнувся сумно: «Ну що ж добре. Спасибі. До побачення». Поклавши слухавку, я сказав Віті, яка щиро за мене вболівала, що на жаль не пройшов. І засумував. Телефон я тримав в руках.
Закінчилась пісня. Ведуча почала говорити про МакКартні, про конкурс. Але раптом я відчув, що вона говорить по циклу: очевидно ніхто не передзвонив, адже під час моєї розмови з ведучою був заблокований телефон і фани зрозуміли, що вже хтось додзвонився. Вона почала диктувати номер Радіо-Клубу. Віта говорить: дзвони! Я натискаю кнопку і… попадаю в прямий ефір. Все пройшло швидко. Чотири питання. Всі вірно. 24 секунди…
О 14.50 одна дівчина відповідала 30 секунд і дала дві невірні відповіді. О 15.50 хлопець відповів все правильно, але запинаючись за 26 секунд. Я ПЕРЕМІГ!!! Випадково, але переміг! Ось, що значить везіння.
О 16.50 оголошували переможців. Я був у прямому ефірі. І моє белькотіння чув увесь Житомир. Я дякував Радіо-Клубу, фан-клубу Бітлз.юей, Пінчуку. В кінці моєї промови, я резюмував: «Це буде рок-н-ролл». Кирило засміявся: він мабуть теж мав рок-н-рольний настрій. «В нас буде перша фан-зона, це біля сцени. – Повідомив Кіріл, - А в суботу, 14-го о другій годині відбудеться конкурс караоке пісень Бітлз біля кінотеатру Жовтень. Що ви будете співати, Олександр?» – це він до мене. «Yesterday і одну з моїх улюблених – Let It Be», -- промовив я, хоча зовсім не збирався їх співати – вони ж не в моєму регістрі. Вже поза ефіром Кіріл сказав, що мені передзвонять, коли будуть відомі подробиці нашої поїздки. Отже, я виграв квиток у фан-зону. Нас везуть на автобусі за замовленням. Туди і назад безкоштовно. Нам дадуть футболки. Це мабуть є вершина щастя біт ломана. Проте тоді я не зовсім вірив у перемогу і тому майже нікому не розказував.
В той же день, в середу та в наступний, четвер дала про себе знати робота. Я протягом вівторка, середи і четверга паралельно готував пачки документів для Міністерства. Це був один з періодів, що називається гарячою порою. В четвер я їхав у відрядження в Київ. Заодно і побував на майдані з Сергієм. Сфотографував велетенську сцену на мобільний.
В п’ятницю 13 – відносний спокій. Мені подзвонила десь о другій годині програмний менеджер Радіо-клубу Руслана і повідомила, що зустріч відбудеться в суботу, о 2 годині біля кінотеатру Жовтень. Я до тих пір не вірив, але зараз повірив: дійсно все по чесному. Ще раз ура!
Субота 14.06.2008. О 1 годині до кінотеатру Жовтень приїхав автобус із фанами зі Львова. Це був фан клуб Бітлз. Я співав караоке «Back in the USSR», Альона співала «Blackbird», львів’яни під акустичні гітари співали «And your bird can sing», «Oh Yoko». А потім був «Hey Jude» у виконанні Романа зі Львова. Ми з Романом пізніше познайомились та сфотографувались. До речі, він дуже схожий на МакКартні і у Львові переміг на конкурсі двійників Пола.
Група Beatween, кавер-група The Beatles, заспівала A Hard Day’s Night, Can’t Buy Me Love, Twist And Shout. Далі всі гуртом сіли в автобус зробили перекличку та поїхали. На вулиці був Good Day Sunshine.
Львівський фан-клуб Beatles.ua
"And Your Bird Can Sing"
"Oh, Yoko"
Колоритні львівські фани
"Hey, Jude". Hey, я тут партію Леннона співав
Я і Роман. Нагадує когось?
Beatween, caver-група The Beatles з Москви
Радіо-клуб, 104.5 FM
Найбільший фан of The Beatles Житомира Сергій поряд з найбільшим фаном в світі
Після першого пропускного пункту
Перша фан-зона
!!!
Hm, who is this?
Independence Concert або Рок’н Ролл з Сером Полом МакКартні
Було десь 17.00 як ми приїхали в Київ і все одразу ж змінилось: МакКартні привіз з собою англійську погоду. Проте дощ був не англійським: це був справжній український гроза-водопад. З невеликими перервами він продовжувався і продовжувався. Ми спочатку стояли під великими зонтами. А потім зайшовши у фан-зону, дощ почався знову і тривав десь три години. Мій мобільний і документи промокли так само як і я. Вода стікала по зонтах, попадала мені за комір і струмками текла по всій поверхні мого тіла.
О дев’ятій годині заговорили про Бітлз. На екрані великих відео-стін почали розказувати історію Бітлз. Смішно, адже всі бітломани знають, коли МакКартні почав «ходити на горщик», а вони розказують поверхнево основні моменти з історії групи, ще й Сердючку туди вліпили. Краще б Макаревича показали.
Почався відлік часу. Н екрані був секундомір, який відліковував секунди. Останню хвилину всі лічили разом. Три, два, один, нуль!!! Я не знаю скільки людей було на майдані. Але це був як розкат грому.
Пол був дуже крутим. Це були миттєвості, які запам’ятовуються на все життя. Протягом перших двох пісень дощ ще продовжувався і я бачив, як краплі дощу попадають на Пола, що був одягнутий в стильний костюм з рожевою сорочкою. Пізніше він зняв піджак і шльопнув своїми кумедними шлейками. Baby, you can drive my car – співав МакКартні, і всі співали з ним. Музиканти були супер. Це був рок-н-ролл.
«Pryvit, druzi» -- його перші слова українською. Читаючи з листочка, спочатку про себе, а потім вголос, Пол розмовляв з публікою українською мовою: «Vidryvayemosya». Був навіть невеличкий експромт на «Дякую-Спасиба» в ритм рок-р-роллу. «Tsya pisnya prysvyachuetsya Lindi» -- казав він, співаючи «My Love».
Something Джорджа Харрісона, пісня, яку Франк Сінатра назвав найкращою піснею про кохання, була виконання на маленькій гітарі, яку Джордж Харрісон колись подарував Полу.
З уст Пола пролунали також "A Day In The Life" та "Give Peace a Chance", присвячені Джону.
Це був найбільший концерт на Майдані, і цим він ввійде в історію України. Ось він:
Drive My Car
Jet
All My Loving
Only Mama Knows
Flaming Pie
Got To Get You Into My Life
Let Me Roll It
C Moon
My Love
Let Em In
The Long And Winding Road
Dance Tonight
Blackbird
Calico Skies
Follow The Sun
Mrs Vanderbilt
Elarnor Rigby
Something
Good Day Sunshine
Penny Lane
Band On The Run
Birthday
Back In The USSR
I Got A Feeling
Live And Let Die
Let It Be
Hey Jude
Day In The Life/Give Peace A Chance
Lady Madonna
Get Back
I Saw Her Standing There
Yesterday
Sgt. Peppers/The End
